Выбери любимый жанр

Колекція пристрастей, або пригоди молодої українки - Сняданко Наталка В. - Страница 1


Изменить размер шрифта:

1

Наталка Сняданко

КОЛЕКЦІЯ ПРИСТРАСТЕЙ

Філологічний додаток до колекції пристрастей

Отже, шановний читачу, на тебе чекає зібрана мною на сьогодні колекція пристрастей. Частина екземплярів цієї колекції неодмінно видасться тобі знайомими чи навіть банальними, як-от: “Пристрасті по-українськи”, чи “Пристрасті по-російськи”, ще інші можуть здатися невиправдано екзотичними: “Пристрасті по-італійськи”, “Пристрасті по-німецьки” чи особливо “Аристократичні пристрасті”. Спробуй бути поблажливим як у першому, так і другому випадках і не висувай надто строгих вимог до записок, які ти тримаєш у руках. Адже це зовсім не трактат, дослідження і не літературний твір. Це звичайнісінька колекція, у якій речі зберігаються такими, якими вони є насправді, і у завдання колекціонера зовсім не входить прикрашати чи вдосконалювати екземпляри, як це роблять із своїми творами письменники чи автори мемуарів.

Ця колекція в жодному разі не претендує і на вичерпність чи всеохопність. Боже борони, щоб мені колись довелося писати розділ під назвою “Гомосексуальні пристрасті”, “Пристрасті без взаємності” чи ще гірше “Пристрасті зоофіла”.

Насамперед я хочу зупинитися на суто філологічному аспекті заторкнутої мною теми.

Отже, чому саме слово “пристрасті”? Доживши до поважного як для панночки з порядної галицької родини 25-річного віку і досі не створивши навіть сім`ї, не кажучи вже про народження дитини, я змушена була почати серйозно розмірковувати над причинами і наслідками такого прикрого факту. При цьому я дійшла висновку, що однією із причин, які часто фатальним чином впливають на перебіг нашого життя, є неправильний слововжиток.

Візьмімо хоча б кохання. Щоразу, переживаючи любовну пригоду і відчуваючи легке, або і сильне збудження при зустрічі із представником чи представницею протилежної статі, ми подумки питаємо себе: “Воно?” І в більшості випадків відповідаємо: “Нє-а”. А в тих нечисленних ситуаціях, коли навіть після вдвадцяте заданого собі запитання серце ваше не перестає сполохано тріпотіти, і ви вже майже готові сказати: “О!”, на вас знову опускається Його Величність сумнів, і ви відповідаєте: “А я знаю…”

Принаймні, так воно було зі мною. Напевно, якби мені свого часу на життєвому шляху серед численних пристрастей,захоплень чи просто симпатій трапилося хоч одне справжнє кохання, все це не закінчилося би аж так сумно. А, можливо, варто було просто назвати хоча б одну із пристрастей словом “кохання”, а назвавши, повірити у сказане, і тоді все було би інакше. Воістину, “як много важить слово!”

Таких ситуацій, ясна річ, можна було б уникнути, якби ми чітко уявляли собі, на що сподіваємося, вживаючи те чи інше слово. Ну, наприклад, як відрізнити кохання від пристрасті і що з них сильніше чи достойніше? Мені однозначно видається, що кохання, а вам?

Подумайте самі. Що привабливого нормальна людина може знайти для себе в таких страхітливих буквосполученнях: «пр», – так, ніби вам дали по писку; «ст»– важке, мов сон незайманицi; ну а про «стр» i говорити соромно. Таке слово може видертися з горла, яке от-от задусять, але аж нiяк не з переповненого жагою i адреналіном закоханого серця. Порівняти хоча б із звучанням слова: «кохання». Зовсім інша річ. М’яко, повільно, наспiвно, ніжно. Округло, мов дівочі перса. Стрімко, мов спраглий пестощів прутень. Слово, яке хочеться повторювати самому, хочеться, щоб хтось повторював його для вас, про вас, або принаймні у вашій присутностi.

Що не кажіть, якість звучання помітно відрізняється. Та i зміст слова “пристрасть”, якщо вдуматися, доволі таки незрозумілий. Так, ніби чоловік ніяк не второпає, що до чого, а точніше хто при кому. Він «при страстi», вона при ньому, чи почуття, принаймні сильні, тут взагалі непричетні. Як на мене, що чоловiк «при страстi», що «без страстi», – різниця невелика. Погана це ознака, коли людина носить свої почуття при боці. Як гаманець, пейджер або носову хусточку. Мало в цьому, як на мене, темпераменту.

Звичайно, є у слова «пристрасть» i милозвучнiшi синоніми: “жага”, наприклад. Або “захоплення”. Але на те вони i синонiми, щоб відрізнятися за змістом. Мені здається, що почуття, яке ми називаємо “пристрастю” несуттєво, але все ж таки відрізняється від того, яке мається на увазі під словом “жага”, не кажучи вже про “захоплення”. А почуття, – це речі, що вимагають точності. Особливо, коли йдеться про їх чисельність. Уявіть собі, що вам потрібно вжити слово «жага» в множині. Злякалися? Iз захопленням, – ще гірше. Йому що множина, що однина, абсолютно все-одно. А мені зовсім неоднаково, про що саме Вам розповідати: про одне захоплення, три чи 15? А були б ви моїм чоловіком чи принаймні коханцем, думаю, тоді б ви теж прониклися розумінням важливості цього аспекту української граматики.

Якщо припустити, що мова має безпосередній вплив на дійсність, то багато речей можна пояснити. Напевно, найкраще взяти для цього поетичні тексти, адже у них, як відомо, відображаються найхарактерніші риси національної ментальності. Уявіть собі народ, чий поет, освідчуючись коханій жінці у віршованій формі, пише: “Не дивися так привітно” чи «Не милуй мене шовково». Вже не кажучи про «Утекти од тебе світ за очі». Щось подібне зустрічаємо хіба у спорідненій ментальності “старшого брата”: “Нє жалєю, нє заву, нє плачу”.

Це у класиків. Здавалося б, у процесі еволюції почуття, точніше форма їх висловлювання у поезії мала би шліфуватися, ставати тоншою, ніжнішою. Але не з нашим щастям.

Уявіть собі, наприклад, поетичний образ: “…чи кохання хотів що не торкане ще пролітає над ринком де рила і туші”. Уявили? І схочеться Вам торкати те кохання поміж рилами?

Чи інший образ. “Встромляю в панну спис тюльпанний”, – і це пише поет в кінці ХХ століття, перед тим попередивши довірливу дівчину: “Ні подиху, ні слова поміж нами”, а потім ще й задоволено завершує: “А я в траву щасливий упаду”. Справді, як мало часом потрібно для щастя.

Іншому поетові потрібно ще менше:
Принцесо! Швидше роздягнися
Принцесо! Швидше на матрац!
Ну, все в порядку – понеслися:
Ерзац, ерзац, ерзац, ерзац
Щоправда не всі сьогоднішні поети аж настільки позбавлені будь-якої романтики. Дехто все ще спромагається на дещицю ліризму, описуючи, наприклад, перший поцілунок:
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку –
зіниці твої виткані із подиву,
в очах у тебе синьо і широко.
Красиво? Не розслабляйтеся, для дівчини все це закінчується не так вже й солодко: “І забуваю я, що вмію дихати, і що ходити вмію, забуваю”, – зізнається їй поет, і роби з ним, що хочеш. А якщо надворі ніч, додому далеко, а трамваї вже не ходять? От тобі і романтика.
Не набагато веселіша ситуація вимальовується, якщо спробувати визначити місце пристрасті у ієрархії поетичних цінностей. Дивіться самі: «Десь на дні мого серця», – каже один український поет. Мало того, що на днi, то ще й невідомо де, так, ніби окуляри, які десь поклав i тепер не може знайти.
“Чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка”, – сумнівається наступний. “Я кохаю Вас Надіє”, – починає свій вірш третій і закінчує його: “Ти таки не слухаєш мене проститутко”. Слухали б Ви, якби до Вас так зверталися?
Часом виникає сумнів, «при» страстi такий чоловік, чи вже “по” страсті. Особливо, коли йдеться про такі неконкретні матерії, як сни. Що, наприклад, повинна думати жінка, коли до неї спочатку звертаються: “Чого являєшся мені у снi?” Так, ніби вона винна.
Але не встигнеш дочитати до кінця, як раптом виявляється:” Являйся, любонько менi Хоч в сні…” I будь тут мудрий.
Одним, словом, складно в українських поетів із пристрастями. Особливо тоді, коли справа стосується освідчення. Розкомплексовані європейці позбулися цієї проблеми ще в минулому столітті. Німець, наприклад, ще в часи благословенної пам“яті Гайнріха Гайне не соромився виглядати сентиментальним і сказати:
На оченьки милої любки дивні
Я гарні складаю канцони
На устонька милої любки дрібні
Складаю найкращі терцини.
Що вже казати про відомих здавна своєю галантністю французів чи знаменитих завдяки темпераментові італійців чи іспанців.
Українець у кращому випадку витисне із себе: «Проклинаю. Цілую. Мовчки» (Василь Стус).
Така ситуація не могла не вплинути і на почуття та уявлення українських жінок. І зокрема на їх уявлення про щастя. Візьмімо хоча б єгиптянок. У них із бажаннями і уявленнями ще з давніх давен усе просто:
А якби пригорнувся
До мене близенько
«От знайшлося любе щастя!» –
Мовило б серденько.
Навряд чи така жінка зрозуміє українську поетесу, для якої:
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя…
Чи жінку, для якої “…щастя зіткане з прощань” (Ліна Костанеко)
Звідки їм там у Єгипті знати про наших, українських чоловіків, наше українське життя і наші українські проблеми.
Якщо вчитатися у жіночу інтимну лірику, то серед української і тут знаходимо відбиток непростих і часто майже незбагненних суперечностей, які ми щойно простежили у чоловічому поетичному світі: «Навіки мій!» – з гордістю стверджує одна. «Я не скажу i в пам’яті – коханий» – затинається iнша. Відгадайте, котра з них українка?
Не важко здогадатися, що при такому способі вираження почуттів страх займає далеко не останнє місце «при страстях» в українській поезiї:
1

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Литературный портал Booksfinder.ru